У межах презентації міжнародного проєкту «SAFEGUARDING. Безпека дитини в середовищі церкви» у Львові отець Пьотр Студніцкі, керівник Бюро делегата Конференції єпископів Польщі щодо захисту неповнолітніх та молоді й Марта Титанєц, президентка Фундації святого Йосифа Конференції єпископів Польщі розповіли про досвід захисту неповнолітніх та вразливих осіб у Католицькій Церкві Польщі. Інтерв’ю проводила Іванка Рудакевич, керівниця проєктів та програм Центру гідності дитини УКУ, координаторки міжнародного проєкту «SAFEGUARDING. Безпека дитини в середовищі церкви».
Іванка Рудакевич:
– Дуже дякую, що ви приїхали в Україну і погодилися на це інтерв’ю. Одразу перейду до запитань. Коли я читала ваш звіт, то побачила, що з 2012 року розпочалася робота із темою захисту дитини. Якою є нинішня система захисту дитини на рівні Католицької Церкви у Польщі?
– Марта Титанєц. Система складається з двох рівнів: загальнопольський і місцевий. Місцеві структури – це делегати, люди, які приймають звернення від постраждалих від насилля. Друга група – душпастирі постраждалих осіб, їх сімей і спільнот, які пропонують душпастирську допомогу, духовний супровід. Третя група – куратори, відповідальні за обвинувачених і засуджених священників. Четверта група – це відповідальні за превенцію насилля. Така система діє у кожній дієцезії і у кожному чоловічому монашому ордені, проте деякі з цих посад існують також у жіночих монаших орденах.
На центральному рівні є делегат з питань захисту дітей та молоді. На сьогодні ним є архиєпископ Войцех Поляк, примас Польщі. Також у нас є координатор з питань захисту дітей та молоді – отець єзуїт Адам Жак, який заснував Центр захисту дитини при університеті Ігнатіанум у Кракові. Також є Бюро делегата, керівником якого є отець Пьотр Студніцкі, і Фонд святого Йосифа – обидва є суб’єктами Конференції єпископату Польщі (зараз Фонд очолює Марта Титанєц).
Крім цього є допоміжні установи, зокрема, Інститут статистики католицької церкви, який відповідає за дослідницьку частину роботи, а також Рада при делегатові, яка об’єднує представників усіх цих груп. Ми зустрічаємось двічі на рік.
– Яка частка у цих загальнопольських і дієцезіальних структурах священнослужителів, мирян, жінок, чоловіків?
– о. Пьотр Студніцкі. Ця система створена перш за все з духовенства та богопосвячених осіб. Вони становлять приблизно 90%. Делегатами та душпастирями переважно є священники та монахині. На загальнопольському рівні також є миряни, які працюють у Фонді святого Йосифа та у Центрі захисту дитини. Деякі дієцезії призначають делегатами з питань захисту дітей та молоді світських осіб, переважно жінок. Маємо перконання переконання, що було б добре, якби жінок у цій системі було більше. Тому що особи, які постраждали від сексуального насильства, наприклад, з боку священнослужителя, мають право мати вибір, кому повідомити чи це буде священник – чоловік, чи жінка, і було б добре, якби це була мирянка. Це, на мою думку, перша річ. Друге – це те, що ми бачимо у нашій роботі як відповідальні за Фонд святого Йосифа – те наскільки різними є ці світи, наші вразливості, і вони справді добре доповнюють одне одного. Тому я думаю, що ми діємо краще у цій сфері, коли співпрацюємо – чоловіки і жінки, духовенство, богопосвячені особи та миряни.
– До системи залучено 500 людей, і я не можу не запитати про фінансові спроможності, звідки фінансується така кількість?
– о. Пьотр Студніцкі. Ситуація у Церкві у Польщі щодо питань захисту неповнолітніх дуже змінилася, відколи було створено Фонд святого Йосифа. Завдяки тому, що було створено Фонд зі стабільною системою фінансування, у нас є кошти на безпосередню допомогу постраждалим, і на підтримку програм превенції, і на підтримку людей, які працюють у сфері захисту неповнолітніх і вразливих осіб. Система фінансування Фонду полягає у тому, що усі дієцезії, усі чоловічі монаші ордени у Польщі щорічно сплачують внески, перераховуючи 150 злотих з кожного священника і 2 тисячі злотих з єпископа на рік. Це дає нам приблизно 3,5 млн злотих на рік. Завдяки цьому ми можемо надавати допомогу постраждалим особам, найчастіше це психологічна допомога, а також медична, юридична, освітня, а ще у нас є гранти, в межах яких люди, що надають допомогу, можуть розраховувати на підтримку, зокрема психологічну, а також можуть проходити різноманітні навчання.
– Про статистику щодо зловживань. 800 священників, які виявилися кривдниками, і 1200 постраждалих осіб. Від загальної кількості – це 2% священників. Більше проблем щодо зловживань є в інших сферах. Чому Церква на слуху через ці теми у мас-медіа? Як відповідати на такі запитання?
– о. Пьотр Студніцкі. Ми зустрічаємося із такими критичними позиціями у Польщі. Вони для нас не є новими. Я скажу так: статистика нам потрібна, проведення статистичних досліджень допомагає, але з цього не можна починати. Бо тоді ми втрачаємо з поля зору конкретну людину. Бо ми говоримо про якісь 2%, а для постраждалої особи – це все її життя. Для дитини, яку ми маємо захистити, – це усе її майбутнє, яке ми можемо врятувати або яким ми можемо ризикнути. Тобто перспектива повинна починатися тут. І якщо ми хочемо знайти відповідь у Євангелії, бо такі голоси звучать переважно від представників Церкви, то я дуже рекомендую притчу про доброго пастиря. Можна сказати: ризикни дев’яноста дев’ятьма, у яких все добре, і йди шукай ту одну, яка загубилася, була поранена. З погляду статистики це нерентабельно, вибачте, це 1%. Але Ісус каже, що його треба врятувати, знайти. Подібною є притча про милосердного самаритянина, якою ми надихаємось у діяльності Фонду. Хтось йшов і мав зустрітися із сотнею людей, тут і первосвященик, і левіт, і якісь великі завдання. Ісус же говорить: тут лежить конкретна людина, треба зупинитися, обробити його рани і забезпечити йому логістику, щоб він міг стояти на своїх ногах. І це те, що ми намагаємося робити, якщо йдеться про діяльність Фонду.
Пошук мотивації у Євангелії, на мою думку, дає правильну перспективу. Це по-перше. По-друге, колись папа Бенедикт сказав, що скандал навколо сексуального насильства над неповнолітніми і неправильної реакції вищих священнослужителів – а це взаємопов’язаній речі – так сильно поставив під сумнів репутацію Церкви, так їй нашкодив, що це навіть гірше, ніж переслідування у перші віки. Він порівняв це з вулканом, який вивергнувся і накрив усе. І у нас є інші різноманітні виклики, є багато позитивної роботи, але якщо у цьому питанні ми не станемо тими, кому можна довіряти, у базовому питанні поваги до дитини, турботу про постраждалу людину, то нам не можна довіряти і в інших питаннях. Це настільки підриває довіру до церкви, що щоб ми не намагалися робити, як би ми не сповіщали благу вість і не проголошували Євангеліє, нез’ясована і незрозуміла позиція щодо цього питання призведе до того, що нас запитають: ви проголошуєте Євангеліє, але маєте такі історії, так легковажно до цього ставитесь? Це справді питання «бути чи не бути» для церкви, воно настільки фундаментальне для нашої достовірності.
Повне інтерв’ю:
